У Смілі та інших райцентрах Черкащини підвищують тарифи на воду

– Це вимушений захід, – виправдовується міський голова Сміли Олексій Цибко. – Тарифи не підвищувалися з весни 2016 року, тобто чотири роки. За цей час суттєво зросла заробітна плата, підвищилися ціни на електроенергію та запчастини. І навіть у таких умовах ми заклали нульову рентабельність. Усі запчастини, які знадобляться підприємству в процесі роботи, ми купуватимемо коштом міської ради. Захід, звісно, непопулярний, але іншого виходу в нас не було.

– Три роки міська рада не переглядали тарифи, хоча була зобов’язана доводити їх до економічно обґрунтованих щороку, – бідкається директор підприємства Володимир Гречка. – З 1 червня ціну на водопостачання підвищуємо до 22 гривень 54 копійок, а водовідведення – до 42 гривень 86 копійок. Затримка з таким непопулярним рішенням у попередні роки призвела до того, що підприємство не мало оборотних коштів. Виріс борг у 1 мільйон 400 тисяч. Замість оновлення основних фондів, ми, спільно з міською радою займалися погашенням боргу та виплатою штрафів. А, скажімо, в Городищі водовідведення ще з 2017 року коштувало більше 40 гривень. Зараз заборгованість не росте завдяки тому, що міська рада оплачує нам електроенергію. Ще одна проблема – місто розташоване на горбах. А це збільшує на 30% витрати електроенергії. Труби старі, забиті. Через що часто виходять із ладу насоси, які качають воду. 

– Водогін проклали дуже давно, – каже селищний голова Чорнобаю Алла Мірошниченко. – Понад 50 років тому. Пориви маємо ледь не щодня. Після кожного пориву піднімається каламутна вода. Особливо в багатоквартирних будинках по вулиця Центральній 220-224. Поруч – пожежна частина. Якщо пожежники беруть воду – скаламучують на кілька годин.  

– Таке порівняння – некоректне, – каже Алла Олексіївна. – Чим більше жителів у місті, тим менший тариф на воду. Й навпаки. У нас жителів мало, грошей менше, й можливостей надавати якісну послугу – теж. За водопостачання платимо 23 гривні 65 копійок, а за водовідведення 24,50. Комунгосп просить знову підняти тарифи, бо все дорожчає на очах. Якщо не погодимо – маємо доплачувати з бюджету, а бюджет у нас дуже малий. Щоб замінити труби, треба не один десяток мільйонів гривень. А в нас таких кошів немає. 

– Зміни можливі лише тоді, коли держава зверне увагу на комунальну галузь. Коли державні мужі зрозуміють, що водогони – це така ж річ, як і дороги. І їх теж постійно треба підтримувати.  А не так, що зарили труби ще 50 років тому за Радянського Союзу, а далі – хоч трава не рости. У Європі, в яку ми всі так прагнемо, в тарифі на воду закладено 50% на інвестиційну діяльність: закупівлю нових і заміну старих мереж, запірного обладнання, моторів, будівництво нових водогонів із використанням передових технологій, засобів очистки води. Середня вартість куба води в Україні – від 25 до 30 гривень. В Європі – від 4 євро. Із цих 4 євро половина суми йде на інвестиційну діяльність. Причому частка електроенергії в тарифі у нас значно вища, ніж у Європі. А в нас вода жабами смердить, бо економимо лише на зарплаті працівників, яка й так у десять разів менша. Держава має зробити одне з двох – або дозволити підприємствам самим встановлювати економічно обґрунтовані тарифи, або виділяти на компенсацію великі суми з бюджету.