ДЕНДРОЛОГІЧНИЙ ПАРК «СОФІЇВКА» (СОФІЇВСЬКИЙ ПАРК), УМАНЬ
Де б ще ви могли прогулятися Англійським парком у оточенні Купідона та Платона, перейти Кам’янку по Венеціанському містку, пройтися вздовж Єлисейських полів, зазирнути у «Дзеркало Діани», спуститися до Амстердамського шлюзу і потрапити на острів кохання? Такий собі центр античної культури та Європейська оаза у межах України, більш того – у межах одного парку в Умані.
Національний дендрологічний парк "Софіївка" є пам'яткою світового садово-паркового мистецтва кінця 18 століття та улюбленим місцем відпочинку для українців. Парк простягається вздовж річки Кам'янки. Засновником цього райського куточку був граф Станіслав Потоцький. Його дружина Софія була гречанкою, а парк, створений ним у 1796 році, став ніби засвідченням його кохання до своєї неперевершеної дружини. Тому в основу створення паркової архітектури лягли поеми Гомера "Іліада" та "Одіссея". Центральна частина парку відображає сюжети з міфології Стародавньої Греції та Риму. Паралельно зі зведенням садово-паркових будівель було виконано великий об'єм робіт з висадки дерев та кущів: екзотичні дерева замовляли з усіх куточків планети. На сьогоднішній день тут росте близько 2000 видів дерев та кущів.
Парк "Софіївка" – садово-парковий та архітектурний шедевр, який був покликаний служити пам'ятником вічному коханню, продовжує чарувати та дивувати відвідувачів і сьогодні. Парк щорічно відвідують десятки і сотні тисяч туристів з усіх куточків України та з-за її меж. До послуг відвідувачів - екскурсії територією, література та сувеніри, а також всі зручності, типу готелю чи ресторану для вибагливих та для тих, хто просто не зможе покинути це райське місце.
БУКИ: БУЦЬКИЙ КАНЬЙОН, РУЇНИ БУЦЬКОЇ ГЕС
Буцький каньйон часто порівнюють зі Швейцарією та норвезькими фіордами.
Каньйон починається від моста в селі Буки Черкаської області. Поруч з мостом - гребля старої гідроелектростанції висотою близько двох метрів. Гребля та подалі вузьке, порожисте русло річки Гірський Тікич утворюють водоспад Вир.
Прогулянку по каньйону можна починати прямо від водоспаду. Річку у вузьких місцях можна безпечно перейти по каменях не замочивши ноги. Спочатку зручніше йти по правим (якщо дивитися за течією) берегом. Там добре зберігся жолоб, яким підводили воду до старої ГЕС. Він прокладений вздовж основного русла, край жолоба шириною приблизно півметра і більшу частину дороги до ГЕС цей край у відмінному стані, можна йти по ньому та милуватися порогами на Тікичі.
Після огляду ГЕС можна перейти на інший берег (але стежка біля колодязю там впирається в обрив і доведеться закінчити екскурсію) або піднятися вище по схилу і йти по верхньому краю каньйону - там є відмінна стежка. Тут і знаходиться наймальовничіша та найфотографованіша частина каньйону - зі стрімкими стінами і вузькою смужкою річки.
Уздовж маршруту є невеликі майданчики з відмінним видом на каньйон. Далі висота стін каньйону поступово зменшується, уздовж берега з'являються широкі галявини і безліч рибалок, а річка стає ширше і глибше. Якщо на шляху вам попадеться зовсім вже крута ділянка стежки - шукайте обхід, він є.
В кінці каньйону немає можливості перейти річку, для цього потрібно буде повернутися до ГЕС і перейти по камінню - тоді лівим берегом можна буде вийти до дороги та нею - назад до мосту.
Уздовж лівого берега теж є стежка, від водоспаду до колодязя можна пройти вздовж річки (місцями потрібно стрибати по камінню), а далі - вийти наверх і помилуватися іншою частиною каньйону зверху, з боку села.
На всю прогулянку піде не менше двох годин - місця дуже мальовничі.
МІСТО-ПРИВИД ОРБІТА, НЕДОБУДОВАНА ЧИГИРИНСЬКА АЕС
Місто Орбіта загубилося у лісі під Чигирином на Черкащині. Бетонна дорога, яка добре збереглася, тому що нею рідко їздять, крізь бір веде до наймолодшого в області міста.
Про його минуле нагадує височенна цегляна труба недобудованого реактора. Її важко не помітити за кілька кілометрів.
45 років тому Компартія вирішила побудувати тут Чигиринську атомну електростанцію та місто енергетиків на 20 тис. мешканців. Спорудження станції розпочали, місто заклали. У 80-х, змінивши проект, будівництво заморозили. А після Чорнобильської трагедії назавжди зупинили.
КАНІВ: ТАРАСОВА ГОРА, МУЗЕЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК, МУЗЕЙ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ, КОЗАЦЬКА ЦЕРКВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, КОЗАЦЬКИЙ МЕМОРІАЛ, РІЧКОВИЙ ВОКЗАЛ «ТАРАСОВА ГОРА», ПАМ’ЯТНИК БРОНЕКАТЕРУ, ПАРК СЛАВИ, ДНІПРОВА ГОРА, АЛЕЯ СКУЛЬПТУР, УСПЕНСЬКИЙ СОБОР, МУЗЕЙ НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА.
Тарасова гора, або ж Чернеча гора до 1861 року - відома тим, що є місцем поховання видатного українського поета Тараса Шевченка. Розташована в невеличкому живописному місті Каневі, що на Черкащині. Висота гори складає 244 м, і це робить її однією з найвищих серед Канівських гір. Краєвид, від якого перехоплює подих, та значення Тараса Шевченка в історії та літературі України робить Тарасову гору місцем, яке варто відвідати кожному.
Шевченківський національний заповідник, що знаходиться на Чернечій горі, є першим в Україні історико-культурним заповідником, якому надали статус національного. Кількість відвідувачів за рік перевищує позначку у 100 000 осіб. Площа - 45 га.
ЧЕРКАСИ: БУДДІЙСЬКИЙ ХРАМ «БІЛИЙ ЛОТОС»
Храм Білого Лотоса - найбільший буддійський храм в Європі. Єдиний в Україні буддистський храм, який включає також школу бойових мистецтв. Тут усі охочі можуть вивчати тайський бокс, основи самооборони, кунг-фу техніки лаоської школи Ша-Фут-Фань, йогу, східні танці, практику правильного дихання, основи зцілення і опановувати таємниці чайної церемонії.
В кінці 1970-х Скубаєв Володимир Іванович потрапив в Лаос і протягом багатьох років навчався кунг-фу. Він став першою білою людиною, яка стала майстром кунг-фу, першим учнем якого допустили до такого рівня знань. Потім він повернувся на батьківщину, але при цьому пообіцяв своєму вчителеві побудувати на батьківщині школу кунг-фу. Але, у нього була мрія, зробити більше - побудувати храм. І в 1989 році вчителю прийшло бачення, що потрібно шукати місце оточене пагорбами і рікою. Таке місце знайшли тут і почали будувати храм.
Щосуботи в храмі проводиться суботник. Потрапити всередину храму можна щонеділі о 12 годині. Також можна прийти в рітріти - 2 дні вихідних в кінці місяця, коли храм проводить відкриті медитації, йогу, бойових мистецтва, чайні церемонії, мантроспіви і енергетичні практики. За розкладом можна вибрати цікавий семінар і відвідати його. Розклад можна знайти на офіційній сторінці храму в інтернеті. У ці дні також можна жити в храмової келії, але тільки за попереднім записом.
ЧИГИРИН: РЕЗИДЕНЦІЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ КОМПЛЕКС, ЗАМОК БАСТІОН ДОРОШЕНКА, МУЗЕЙ АРХЕОЛОГІЇ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ'Я, МУЗЕЙ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЦЕРКВА КАЗАНСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ, ЦЕРКВА СВЯТИХ ПЕТРА І ПАВЛА, ЗАМКОВА ГОРА, НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «ЧИГИРИН»;
ТРИ КРИНИЦІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА, ЗАМЧИЩЕ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, (СУБОТІВ);
СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ МОТРОНИНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР, ДУБ МАКСИМА ЗАЛІЗНЯКА, ДЕРЕВ'ЯНА ЦЕРКВА ПЕТРА КАЛНИШЕВСЬКОГО, ПЕЧЕРА, МУЗЕЙНО-РЕСТОРАННИЙ КОМПЛЕКС «ДИКИЙ ХУТІР» (ХОЛОДНИЙ ЯР)
МОРИНЦІ, ШЕВЧЕНКОВЕ, БУДИЩЕ: МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ, ХАТА ДЯКА, ВІТРЯНИЙ МЛИН, МАЄТОК ПАВЛА ЕНГЕЛЬГАРДТА.
СТЕЦІВКА: ЕТНОГРАФІЧНИЙ КОМПЛЕКС «КОЗАЦЬКИЙ ХУТІР» (СКАНСЕН), МУЗЕЙ МЛИНАРСТВА (ПОКИНУТІ МЛИНИ)
КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ: ПАЛАЦ ЛОПУХІНИХ, МУЗЕЙ КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ БИТВИ, КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК, ПАМ'ЯТНИК РОСИЧУ, ОСТРІВ ЗЕЛЕНИЙ.
Резиденція в Корсуні – справді один з найбільш вражаючих палацово-паркових комплексів в Україні. Таких охайних куточків, щоб і архітектура була збережена, і парк був доглянутий, у нас в країні одиниці. Кримські палаци, маєток Шенборнів поблизу Мукачева і палацовий комплекс Понятовських-Лопухіних – це напевно всі палацово-паркові ансамблі, які дотягують до рівня своєї доглянутості подібним пам’яткам Європи.
Місто-фортецю Корсунь на березі річки Рось у 1032 році заснував князь Ярослав Мудрий для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів тюркських кочівників. Вперше у письмових джерелах місто згадується у 1169 році. Протягом XI-XII ст. місто було надзвичайно важливим оборонним центром. Тоді безліч половців напало на Русь, частина з яких стояла біля Корсуня. Звідси вони і спустошили околиці Києва, а у 1169 половці взяли і саме місто.
З 1195 по 40-і роки. ХІІІ ст. Корсунь - центр удільного князівства, яким правили представники роду Мономаховичів. Першим корсунським князем був волинський князь Роман Мстиславович. У 40-х роках ХІІІ ст. Корсунь був зруйнований монголо-татарами.
Корсунь вражає вже з перших хвилин перебування в ньому.
МОШНИ: СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА, БУДИНОК ЛІКАРЯ ГОРОДЕЦКОГО, РИМО-КАТОЛИЦЬКИЙ КОСТЕЛ
Найдавнішу згадку про село Мошни знайшли у дарчій грамоті великого князя литовського Александра Яґеллончика 1494 року. Назва походить від староруського слова "мошна" - гаманець, гроші, багатство. У селі жили багато заможних людей. На околицях знайшли скіфські кургани та скарб римських монет ІІ ст. вагою до 30 кг. За козацьких часів у Мошнах бував Богдан Хмельницький.
У центрі села стоїть Спасо-Преображенська церква. Її звів архітектор Джорджо Торрічеллі. Архітектура будівлі поєднує православні, католицькі і мусульманські риси.
У Мошнах зберігся єдиний дерев'яний будинок архітектора Городецького. Відкрили лікарню 9 листопада 1894 року. Обійшлася у 14 тисяч рублів. Дім Городецького зведений у давньоруському стилі. Обов'язковий елемент - прикраси у формі стріл. Використали сосну. У спеку зі стін досі виділяється смола.
Спочатку в будинку жив лікар зі слугами. На стиках кількох кімнат стояли грубки. Пізніше дім розділили на 4 квартири. Провели водяне опалення, світло, зробили каналізацію.
Поряд із будинком частина старої лікарні. Вона постраждала від пожежі у 1970-х. Сталося замикання електропроводки. Залишились 6 кабінетів. На кількох дверях таблички "Не заходити". Будівля побілена і вкрита шифером. Фундамент – пофарбований чорним. У домі був пологовий будинок, стоматологія, а тепер зробили рентгенкабінет.
СТЕБЛІВ: СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР, ЗАНЕДБАНА САДИБА ГОЛОВАНСЬКОГО, ГРЕБЛЯ ТА ВОДОСПАД СТЕБЛІВСЬКОЇ ГЕС, ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ У САДИБІ ЛЕВИЦЬКИХ, РОДИННА ЦЕРКВА ЛЕВИЦЬКИХ І НЕЧУЄВА КРИНИЦЯ, ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ХРАМ, СКЕЛЯ НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО, СКЕЛЯ АДАМА МІЦКЕВИЧА,
Стеблів – козацьке місто на мальовничих берегах річки Рось. Неймовірна природа зачаровує і бере у полон. Це місце, що дарує натхнення. Стеблів – Батьківщина І.С. Нечуй-Левицького. Тут народився і виріс видатний український письменник. Цікавим є літературно-меморіальний музей, відкритий у садибі Левицьких. Поруч – красива відновлена родинна церква і Нечуєва криниця.
За легендою заснував його у XVI столітті на острові Замок козак Стебло. Звідси й назва. Тут оселялись біглі селяни і ставали вільними козаками. Стеблів вперше згадується у документах у 1616 році. У містечку розташовувалась козацька сотня Корсуньського полку. На острові звели церкву і замок, що належав гетьману Павлу Тетері. Король Речі Посполитої Стефан Баторій, якого називали “козацьким”, сприяв появі військового поселення на Росі. Адже йому було вигідне козацьке місто на кордоні Речі Посполитої для захисту від нападів татар.
Містечко змінило багато власників. У 1812 році Стеблів перейшов у власність поміщиків Головінських. Вони збудували тут маєток і парк, також суконну фабрику, цукровий завод.
У 1900-х роках Стеблів належав княгіні О. Лопухіній. У поселенні були православна й римо-католицька церкви, синагога, школа, лікарня, банк, заїжджі двори. На річці стояли 6 потужних водяних млинів.
КАМ'ЯНКА: ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ПУШКІНА ТА ЧАЙКОВСЬКОГО, ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ, ТЯСМИНСЬКИЙ КАНЬЙОН.
Кам’янка - мальовниче селище, яке потопає в зелені, парк, будинок Давидових, Свято-Миколаївська церква та Зелений будиночок 19 століття. Будиночок слугував як більярдна, бібліотека, мав столики для ігор, а також був місцем для зустрічей декабристів. В цьому місці бував Пушкін, а згодом і Чайковський. Зараз у будинку знаходиться музей Чайковського. Пушкін був у Кам’янці по запрошенню двічі, за цей він закінчував роботу над “Кавказьким полоненим” та віршем “Нереїда”.
Тясминський каньйон – цінна пам’ятка природи. Особливу наукову цінність Тясминського каньйону складає флора мохів гранітних скель, що зрошуються вапняковими водами. Український біолог А.С. Лазуренко відкрив і описав у цьому місці реліктовий комплекс мохів, котрі збереглися тут ще з льодовикового часу. Усі вони дуже рідкісні, а місцезнаходження десматадона українського - єдине в Україні.
ВОДЯНИКИ: СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ХРАМ З МЛИНАМИ
Дерев’яні млини в селі Водяники на Черкащині дуже схожі на старовинні вітряні конструкції, які стоять в голландському селі Кіндердейк (15 км на схід від Роттердама). Водяники ж популярні лише взимку, завдяки гірськолижному курорту. Але й літом тут є на що подивитись. Село з мальовничими краєвидами чарує своєю красою. Поряд з вітряними млинами розташовується Свято-Вознесенський храм (максимально наближена копія козацької церкви ХVII ст.).
СМІЛА: ПІДЗЕМНІ ХОДИ, ПОЛЬСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ, КАТОЛИЦЬКИЙ КОСТЬОЛ, ПАМ'ЯТНИК ПАРОВОЗУ, СТАНЦІЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На жаль, Сміла не дуже відома на туристичній мапі Черкащини. А шкода. Тут теж є що побачити, над чим замислитися, що згадати. Чи не найбільшою цікавинкою міста є підземні ходи, які пронизали її у всіх напрямках. Узагалі, дехто з дослідників переконаний, що Сміла помережена ходами, як головка голландського сиру дірочками. Колись їх досліджували допитливі, й досить інтенсивно. І зараз у місті чимало людей, які бували в них, дещо знаходили, дещо бачили. Тож і жевріють ще легенди про золоту карету, про дівчину-привида, про те, що ходи тягнуться не тільки до Юрової гори, а й до Виноградівського монастиря, до Корсуня і навіть до Києва.
На жаль, у міському відділі архітектури й досі немає карти підземних ходів. Будівельники виявляють їх лише випадково.
І все ж, подейкують, що карта ходів існує. Її дбайливо зберігають дослідники старовини в місті. Як твердять очевидці, накладено її на мапу Сміли кінця XIX століття. Ймовірно, що скласти її міг граф Олексій Олександрович Бобринський – відомий археолог і краєзнавець:
„Взагалі, підземні ходи на околицях Сміли – не рідкість. Так, наприклад, мені (О.О. Бобринському) відомі великі підземні ходи і печери поблизу Виноградівського монастиря (знаходився в густому лісі в долині Ірдинки, приблизно в 15 км від Сміли –А.К.)...
Потім є підземний хід біля Гречківки, верстах у шести від Сміли. Нарешті існує велике підземне сполучення між містечком Смілою і Юровою горою. Хід цей у сорокових роках нинішнього (XIX) століття ще було видно посеред містечка. Крім того, підземних галерей під Смілою дуже багато. Особливо цікавими були б дослідження підземних галерей древнього замка.
Про цей замок, розташований при злитті рік Тясмина й Ірдиня, говориться у Фундуклея, що він примітний своїми високими валами. Початок його приписують полякам і відносять до XIV століття. Гайдамаки його зруйнували в 1768 році. Вали дійсно досить високі. Нині тут – католицьке кладовище.”
Як твердять старожили, ще до війни католицьке кладовище нагадувало некрополі Львова, або Санкт-Петербурга. Та сучасні варвари зруйнували надгробки, порозривали могили. Кладовище заросло хащами, але все-одно зберігає ауру старовинного, знакового місця.
Підземні ходи в Смілі беруть свій початок переважно на польському цвинтарі, а також ідуть від костьолу, що в міському парку культури та відпочинку. Між собою вони теж з’єднані підземеллями. Люди, які в них бували, стверджують, що ходи йдуть на Юрову гору, а від неї ще кудись далі.
Католицький костьол було збудовано 1827 року на місці каплиці, зведеної наприкінці 60-х років XVIII століття Ксаверієм Любомирським. Сьогодні костел є найдавнішою спорудою Сміли і Смілянщини. Звели його коштом Антонія Совецького, – власника села Товсте (зараз Городищенського району). Свого часу олтар храму був прикрашений образами, намальованими відомим іконописцем Пашковським. Та особливо пишалися місцеві католики намальованим на дереві чудотворним образом Богородиці. Розповідали, буцімто, зображення Діви Марії з немовлям Ісусом на руках іноді з’являлося вночі високо над костелом і, повисівши трохи, помалу переносилося, сяючи, до православного Преображенського собору, на протилежний бік тоді центрального майдану Сміли, де зникало. Однак, ні олтарі, ні образи, ні хрести не допомогли костелу втриматися, коли до влади прийшли більшовики. Звичайно, його використали у ролі…складу. Містилися у ньому також школи, бібліотеки, клуби…
Та костелу ще пощастило. Його будівля збереглася, а от Преображенський храм зруйнували і з цегли збудували школу №3. Залишилася тільки рублена сторожка. Школу звели просто на могилках церковного цвинтаря(( А костел 2002 року повернули католикам, які відновили служби і розпочали реставрацію будівлі.
Від костьолу, вийшовши з парку до вулиці Свердлова з правого боку можна оглянути будівлю міського відділу охорони здоров’я. Збудовано її 1913 року. Вона є дуже характерною для споруд міста саме того періоду.
Метрів за 50 вулицею Невського (під якою без сумніву іде підземний хід) стоїть будинок №38, в якому, по суті, починалася космічна історія людства. Саме тут Олександр Шаргей, який стане відомим світу під ім’ям Юрія Кондратюка, працював 1914 року над проблемою міжпланетних польотів. До нашого часу зберігся дивовижний зошит юнака, в якому він, не знаючи праць інших дослідників, які вивчали цю тему, накидав загальну теорію таких польотів. За великим рахунком Олександр Шаргей намітив стратегію освоєння міжпланетного простору, опрацював ідею багатоступеневої ракети й чимало іншого. Та найголовніше те, що ще 1914 року він, натхненний мрійливою Смілою, зачарований магією її місячних ночей, запропонував ту схему польоту, за якою через десятиліття космічні апарати й полетіли до Місяця, Венери, Марса, за якою американські астронавти здійснили політ з висадкою людини на Місяць. Адже Шаргей дав і точний розрахунок такого польоту.
Рухаючись далі вулицею Невського до залізничної станції „Сміла” (підземний хід іде від неї далі до Юрової гори, яка височіє за Смілою. Тож підземелля мусять простягатися під будинками міських околиць і села Плоского) направо і йдучи стежкою попід колією, що йде на Черкаси просто через Ірдинське болото, дістанемось до мальовничої Чорної річки. Вона тут глибока і вода в ній справді чорна. Пенсіонери доводять, що у ній багато сірководню, тож вона, мовляв, є лікувальною. Найдивніше те, що насправді це… річка Ірдинь. Та сміляни вперто називають її в цьому місці Чорною, хоч на жодних картах такої річки нема.
Слово „чорний” і похідні від нього зустрічаються в цій місцевості чи не на кожному кроці:
- Неподалік проходив сумнозвісний Чорний шлях, яким татари гнали бранців-українців.
- На болотах є насадження чорного горіха, росте вільха чорна.
- Зустрічається тут і чорний дрозд.
- До нинішнього заповідного урочища „Юрова гора” впритул підступає з боку Малого Старосілля теж оспіваний у легендах Чорний ліс.
- У давньоруські часи тут жили племена чорних клобуків, а ще в набагато давніші часи процвітала чорноліська культура. Навіть легендарного холодноярського отамана, так талановито зображеного письменником Василем Шклярем у книзі „Залишинець”, який діяв і в районі Ірдинських боліт, називали Чорним Вороном…
Чорна річка і все, що пов’язане з нею, теж міцно увійшло в пам’ять навколишніх жителів. З часом події, які відбувалися тут в давнину – справжні і вигадані – міфологізувалися, перейшли у легенди і перекази. Автору цих рядків теж вдалося записати одну ще 1969 року від колишньої вчительки Олени Цихановської, котра жила по вулиці Красногородській, що неподалік Чорної річки:
– Якось ординці вирушили в похід. На Смілянщині їм вдалося зібрати великий ясир. Серед полонених було чимало дітей, яких наїзники планували продати на невольничому ринку. Тож розділилися вони: одні повели жінок, а інші – малечу. Та одній молодичці вдалося втекти. Вона знайшла козаків-черкас і кинулася з ними наздоганяти зайдів. Татар перейняли біля Ірдиня. І ті, щоби позбутися тягаря, потопили дітей у річці. Невідома сміливиця, не знайшовши свою дитину, теж кинулася у воду. З того часу те місце стали називати Чорною річкою.
Саме над цим болотом і здіймається легендарна Юрова гора, до якої іде, оминаючи болото, підземний хід від Замчища, костелу і, ймовірно, від інших районів Сміли. Від Юрової гори до колишнього Виноградівського Успенського монастиря, що у селі Мале Старосілля простягаються підземні ходи, які починаються в Смілі.