Підземні ходи околиць Сміли

Кілька років тому у Смілі працівники газового господарства, прокладаючи труби під землею, наткнулись на цегляну стіну. Термінові розкопки разом із археологами виявили, що під двометровим шаром грунту знаходиться кілька арок, об’єднаних склепіннями, з колоною посередині. Збереглися фрагменти підлоги, вкритої якісним кахлем.

Про цю знахідку йшлося у місцевій пресі, але автори поквапилися з висновками щодо її давності: оскільки з ХVІІ століття Сміла вважається чималим торгівельним центром, то й власників підвалу шукали серед оточення Станіслава Конецпольського, Тимоша Хмельницького, Данила Виговського і Ксаверія Любомирського. Насправді ж він років на 150, а то й 200, “молодший”. Про це говорить плитка на підлозі та цегла з характерними клеймами.

Але зі Смілою й справді пов’язано чимало підземних таємниць. Чи не першим спробував до них докопатися Олексій Бобринський практично кожен смілянин знає, хто такий Олексій Бобринський. Він відомий значним внескому розвиток сільського господарства та цукрової промисловості в Україні, особливо на Черкащині, де отримала маєтки його дружина. Займавсяселекціонуваннямквітів, вивів новий сорт троянд, що отримали його ім'я. Побудувавши цукрові заводи на Смілянщині, Бобринський започаткував цукрово-бурякову промисловість на українських теренах. За десять років Бобринський побудував 4 цукрових заводи.

Ось що писав граф-археолог у своїй праці “Кургани та випадкові знахідки біля Сміли” у 1897 році.

“Підземні ходи та печери у містечку й на околицях – не така вже й випадковість. Наприклад, мені відомі великі підземні ходи та печери поблизу Виноградського (Успенського) монастиря. Виявлено також підземний хід біля села Гречанівка (Новокняжа) у шести верстах від Сміли. Врешті, існує велике підземне сполучення між містечком та Юровою горою. Цей хід можна було бачити у 1840-х роках прямо посеред Сміли. До нього можна було забратися і вільно ходити на безпечну відстань.

До того ж, підземних галерей під Смілою багато. Особливо цікаво, на мою думку, дослідити їх на місці старого замчища. Саме про цей замок, який розташований при злитті річок Тясмина та Ірдинки, йдеться у Івана Фундуклея (адміністратор, громадський діяч, київський цивільний губернатор, допоміг видати низку праць про минувшину київських земель, – прим. авт.) Він, тобто замок, виділяється своїми високими валами. Початок його приписують полякам та відносять до ХVІ століття. Гайдамаки зруйнували його у 1768 році. Тепер на цьому земельному обширі римо-католицьке кладовище”.

Чиновницькі потуги відкрити смілянські підземні ходи для туристів тривають рівно 10 років. Кинулися, коли 2007 – 2008 років середмістя почало активно забудовуватися бутиками, салонами краси, ТРЦ та подібною архітектурою нашого часу, фінансованою приватним капіталом. Але тоді бізнес класично “заткнув рота” не те що посадовцям, але й декому з дослідників смілянської історії, які раптом заявили, що ніяких підземель не існує, хоча до цього стверджували протилежне. Утім, у “заявах про наміри” наше чиновництво невтомне. Ось і в березні 2018-го секретар Смілянської міськради Костянтин Синьогуб розповів, що у Смілі будуть розвивати туризм, а його “родзинкою” стануть підземні маршрути, треба їх лише знайти й реставрувати. Ну що ж, можливо цього разу, – вже ніхто й не пам’ятає з якої спроби, – щось подібне вдасться.

Будьте в курсі подій разом з нами: 4733